дом админа - блог системного администратора
Головна сторінка
Ukrainian (UA)Russian (CIS)

Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Стаття 22. Кримінальний кодекс України


        1 Мінімальна межа віку кримінальної відповідальності в різних країнах може суттєво відрізнятися (наприклад 6 років - в Ірані, 13 років - у Франції, 16 років - у Шотландії), що залежить від ряду факторів, зокрема історичних і культурних особливостей.

Кримінальний кодекс України 2001 року встановлює диференційовані вікові межі для притягнення особи до кримінальної відповідальності: загальну - 16 років та більш низьку - 14 років за вчинення ряду особливо тяжких злочинів.

Малолітні у віці до 14 років, а також неповнолітні у віці від 14 до 16 років, які вчинили не передбачені ч.2 ст. 22 КК України злочини, не є суб'єктами кримінальних злочинів і кримінальній відповідальності не підлягають. Але неповнолітні, які до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність вчинили суспільно небезпечні діяння, заборонені нормами Особливої частини кримінального кодексу України, можуть бути піддані примусовим заходам виховного характеру.

Встановлення у кримінальному кодексі віку кримінальної відповідальності не означає, що кримінальний закон визнає неповнолітніх, які досягли віку кримінальної відповідальності, повною мірою соціально зрілими. До досягнення 18 років вони залишаються неповнолітніми, не є дорослими. Відповідальність неповнолітніх, які вчинили кримінальний злочин, має свою специфіку, встановлену окремим розділом кримінального кодексу України.

 

Коментар до статті 22. КК України.

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослуж­бовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи пред­ставника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стат­тя 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоп­лення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насиль­ницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стат­тя 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження май­на (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітря­ного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

1. Як видно з ч. 1 ст. 18 КК, суб’єктом злочину може бути лише особа, що досягла встановленого кримінальним законом віку до вчинення злочи­ну. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження — ст. 433 КПК). У тих випадках, коли відсутні підтверджуючі вік документи, необхідне проведення судово-медичної експертизи (див. п. 5 ст. 76 КПК). Особа вважається такою, що досягла віку кримінальної відповідальності з 0 го­дин наступної доби після дати народження. Коли експерти визначають вік тільки певним роком, то необхідно виходити з останнього дня цього року, а коли має визначення віку в певних межах (14-15, 15-17 років), то слід виходити з мінімального в цих межах віку (ст. 89 КПК).

2. Вчинення суспільне небезпечного діяння особою, що не досягла на час вчинення злочину передбаченого законом віку, свідчить про відсутність суб’єкта злочину, а тим самим, відсутність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність (див. п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК).

3. У частині 1 ст. 22 КК прямо зазначено, що “кримінальній відповідаль­ності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнад­цять років”. Цей вік прийнято називати загальним віком кримінальної відповідальності, тобто таким, з якого настає відповідальність за будь-який злочин. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності: чотирнадцять років — за окремі, конкретно зазначені законом злочини. Серед цих злочинів, наприклад, такі: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; части­на 3 статей 345, 346, 350, 377, 398 КК), диверсія (ст. 113 КК), бандитизм (ст. 257 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187 КК) та ін.

4. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з 14-ти років, є вичерпним. Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насильницькі злочини; б) майнові злочини.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини по­кладені такі критерії: а) рівень розумового розвитку особи, який свідчить про можливість уже в 14 років усвідомити фактичні ознаки та суспільну небезпечність злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 22 КК; б) значну поширеність цих злочинів серед підлітків; в) значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

5. Особа у віці від 14-ти до 16-ти років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з 16-ти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від 14-ти до 16-ти років може нести відповідальність тільки якщо в його конкретному діянні будуть ознаки іншого злочину, за який законом встановлена відповідальність з 14-ти років. Наприклад, якщо неповнолітній у віці до 16-ти років бере участь разом з іншими особами, що досягли 16-ти років, у такому злочині, як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­бов’язань шляхом насильства, небезпечного для життя чи здоров’я (ч. З ст. 355 КК), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжко­го тілесного ушкодження за ст. 121 КК.

6. Особи від 16-ти до 18-ти років (або від 14-ти до 18-ти) визнаються за­коном неповнолітніми. Неповноліття на час вчинення злочину враховується кримінальним законом як пом’якшуюча обставина (п. З ст. 66 КК). Щодо неповнолітнього кримінальний закон встановлює певні особливості їх кри­мінальної відповідальності і покарання (див. коментар до ста­тей 97-108 КК). Неповнолітні не можуть бути суб’єктами злочинів, відповідальність за які законом передбачена тільки для повнолітніх, наприклад, за ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) та ін.

7. Досягнення певного віку як обов’язкова ознака суб’єкта злочину обу­мовлена типовим розвитком свідомості, волі особи у цьому віці. Але в дея­ких випадках можлива розбіжність між певним віком особи і рівнем її розумового розвитку, станом свідомості й волі, коли при розслідуванні або розгляді конкретної справи виявляється, що вік особи не відповідає типово­му для цього віку рівню психічного розвитку, тобто виявляється його розу­мова відсталість, внаслідок якої він не усвідомлював (або не повністю усвідомлював) фактичну і соціальну суть вчиненого (див. ст. 433 КПК).

Така розумова відсталість не виключає суб’єкта злочину (формально є всі передбачені в ч. 1 ст. 18 КК ознаки суб’єкта), але не може не враховуватися при вирішенні питання про кримінальну відповідальність і покарання не­повнолітнього. Тому в ст. 103 КК обставиною, яка обов’язково повинна вра­ховуватися судом при призначенні покарання, вказується “рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього ” (див. коментар до ст. 103 КК).

8. Кримінальне законодавство України не визначає максимального віку кримінальної відповідальності, тобто будь-яка людина похилого віку у разі вчинення нею злочину визнається суб'єктом злочину.

Адвокат м. Вінниця Чумак Д.П.